Ваджрапані, або Чанна Дордже, як його називають тибетці, є одним із
найважливіших бодхісаттв тибетського буддизму. Його ім'я перекладається як
"Той, що тримає ваджр". Ваджр (дордже) в його правій руці символізує
незнищенність ума, а мотузка в лівій означає підкорення бентежних почуттів та
спрямування їхньої енергії на принесення користі істотам.
Історія Ваджрапані починається з Індії. Він був одним з учнів Будди Шак'ямуні
та його нездоланним охоронцем. Пізніше цей образ став втіленням сили усіх
будд.
В іконографії Ваджрапані зображують як у мирній, так і в могутньо захисній
формі. Остання більш характерна для буддизму Ваджраяни, що був широко
розповсюджений у Тибеті. У мирній формі він найчастіше тримає ваджр і дзвоник,
а у захисній - ваджр і лассо з мотузки.
У Китаї він вважається покровителем монастиря Шаолінь та входить у вісімку
загальношанованих бодхісаттв.
Ця статуя є витвором буддійського мистецтва і створена за стародавніми
канонами майстрами клану Шак`я, що веде свій родовід від племені Будди
Шак`ямуні в Непалі. Процес виготовлення таких статуй починається зі створення
воскової скульптури та наступного виливання у металі, карбування та особливого
покриття. Усі процеси, як і тисячу років тому, виконуються вручну та з
дотриманням усіх релігійних обрядів. Сама робота з виготовлення статуї є
духовною практикою для буддистів Непалу. Кожна така статуя унікальна і
вважається не просто образом Будди, а ніби матеріальним втіленням Просвітлення
в цьому світі. Ця дивовижна традиція все ще жива, і до неї можливо
доторкнутися через ті витвори мистецтва, які виходять з майстерень долини
Катманду.