Акваріум «завіса світла»

Далеко в пісочних кручах, де дні виблискують, а ночі мовчать, існує місце, яке називають «Горлом Пустелі». Там вітер не просто гуляє — він малює, творить, розгортає тканини світла і тіні. Одного разу мандрівниця на ім’я Лада, втомлена від пошуків істини, ступила босими ногами на білий пісок. Її очі, змережані пилом і надією, побачили не скелю і не завісу. Вона побачила дихання — як шепіт самої Землі. Перед нею звисала тканина, мов створена з подиху хмар і спогадів. Вона не хиталася, не коливалась. І тільки Лада чула, як вона говорить: «Справжнє не видно у дзеркалі. Його можна лиш пройти.» Вона наблизилася, торкнулася пальцями — і тканина зникла, залишивши її на порозі простору, де час не ходить, а стоїть і дивиться. Кажуть, ті, хто бачив ту вуаль, повертаються іншими. Тихішими. Світлішими.