Розарій

Поезія Анни Малігон -- це завжди трохи інтим. Така тональність зу­мов­ле­на, мабуть, внутрішньою потребою авторки зберегти тривку фактуру най­головнішого попри все -- війну, зневіру, сплюндрований час. Поет­ка пише одна­ково проникливо і про профанне, і про сакральне. Для неї, здається, немає різниці -- горобина в інеї, смарагдова пір'їна чи ціле людське життя. Градус довірливості й теплоти завжди надвисокий -- аж до шепоту, аж до обіймів, аж до сповідальної сльози. Тому не дивуйтеся під час читання ілюзії тонкої руки на вашому плечі.