У просторому блакитному небі, на великій-превеликій хмарині, зробленій із
найніжнішої і найм'якішої бавовни, жило двійко сіреньких мишок. Одна з них
мала біленьку цятку на мордочці, можливо, через це звали її Мушкою, а можливо,
що була вона меншою, ніж інші миші. Нікому й на думку б не спало при зустрічі
з Мушкою, що ця крихітка була мамою і мала манюсінького синочка із товстеньким
животиком, якого звали Мишком.
Мушка, як усі мами, була дуже турботливою і навіть занадто переймалася
дитинчам: чи не замерз, бува, у лапки, чи вологий носик, чи не бурчить
зголоднілий животик... Мишко, як усі маленькі дітки, понад усе любив гратися.
І хоча мишеня було лагідним і люблячим синочком і намагалося ніколи не
засмучувати свою матусю, все ж таки Мушка інколи журилася Мишком, бо
вважала...