12 лютого 1840 року вийшов цензурований дозвіл друкувати «Кобзар». Так назвав
свою першу віршовану збірку, що складалася із восьми творів, 26-річний поет.
(Цю назву було збережено і для двох наступних видань, 1844 і 1860 років). Із
друкарні «Кобзар» вийшов десь у березні -- на початку квітня і дістав
одностайне визнання критиків щодо поетичного хисту його автора. Відтоді весь
поетичний доробок Шевченка ототожнюють із текстами книжки під назвою «Кобзар».
Вона відкрила нову епоху в історії української літератури. Жоден українських
поет до цього не дав таких чудових творів, як ті, з яких складався «Кобзар»,
ніхто не збуджував таких думок, ні таких настроїв. Мелодійне поетичне слово,
близькість до фольклору, палка любов до Батьківщини, чиста народна мова --
основні риси шевченківської мови -- яскраво проявилися у цій книзі. Шевченко
апелює до національної пам'яті українців, нагадує про минулу запорізьку славу,
оспівує пригноблене селянство, мріє, щоб народ став повноможним володарем на
своїй землі.