В поезії Елеонори Шевкун ви не знайдете традиційних жіночих тем емансипації та
фемінізму в цілому. Йдеться про емансипацію вічної та чистої душі -- до світу,
де давно йде двобій між добром і злом. Поетеса пропонує живий рухливий
неповторний поетичний досвід духовного становлення, але нікому не нав'язує
свого шляху опанування сущим. Образи, якими вона розмовляє зі своїм читачем,
належать тільки їй, ця неповторність образної системи, її свіжість,
незаанґажованість жодними гаслами вражає відвертістю та незалежністю
стильового поетичного ладу. У контексті української літератури нашого часу
вірші Елеонори Шевкун неможливо класифікувати чи долучити до якоїсь із
численних груп за їхніми гаслами та стилем, оскільки авторка виступає як
тендітна інтуїтивістка і декларантка своєї душі.