Історії про книжки, картини, світлини, реліквії, а також про людей, що все те
створювали - гарно вкладаються в авторський жанр маленької евристичної або
мемуарної повісті, іноді доволі розлогої, часом радше евристичної новели,
параболічної мініатюри чи лаконічної сильвети когось із улюблених митців і
науковців. Есеїстичний стиль, дрібка ліричної іронії чи гумору, аналітика без
«розумування» і любов без афектації виявилися оптимальними для розповіді про
улюблені проєкти, дослідницькі сюжети, зустрічі, здобутки і неминучі, на жаль,
утрати. Попри позірну мозаїчність і різноплановість цих оповідок та спогадів -
цілісність книжки творять не лише стиль, інтонація, а й особливий контрапункт
тематичних перегуків, наскрізних «культурних героїв» із їхніми неповторними
обличчями, як-от Василь Стус або Лесь Курбас, Євген Сверстюк, Михайлина
Коцюбинська, Роман Корогодський, Лесь Танюк. І звичайно ж - Володимир
Свідзінський.