понад сто років, що спливли від часу появи книги академіка Всеукраїнської
академії наук по кафедрі світового мистецтва, професора Федора Шміта
(1877-1937), в українській науці про мистецтво мало що змінилося. Праця,
видана в Харкові у березні 1919 року, зберігає актуальність і лишається
обов'язковою для спраглих опанувати теорію світової візуальної культури й
архітектури.
Трактат презентує концепцію становлення мистецтва в обширі його онтологічних
проявів: од морфології виготовлення твору до соціології його функціонування й
тонкощів психології сприйняття. Теорія прогресивного циклічного розвитку
мистецтва, викладена в книзі, є унаявненням теоретичних розмислів, базованих
на фактах історії мистецтва, а не історії митців. У перебігу студіювання
виділених п'яти компонентів зображального мистецтва (ритм, форма, рух,
простір, світло) автор унаочнює природу і сутність художніх творів на підставі
шести стилів живопису (ірреалізм, ідеалізм, натуралізм, реалізм, ілюзіонізм,
імпресіонізм), навчає того, як їх слід сприймати; якщо не сприймати -- як
ставитися. Архітектурні форми дерев'яних церков Українських Карпат (переважно
бойківського типу) піддано компаративно-теоретичному осмисленню.
Трактат Федора Шміта цікавий не лише фахівцеві -- текст пояснює, що таке
мистецтво, як має поводитися глядець (любитель, студент), комунікуючи з твором
візуального, як мусить виховувати розумне око, аби споглядати худoжнє не лише
emotio, а й більш-менш ratio.