Акваріум «піщане шепотіння»

У безкраїй тиші пустелі, де тільки пісок знає справжній голос часу, з’явилася Вона. Не людина, не дух — а скульптура з повітря, тканини і світла. Вона звивалася над землею, мов застигла хвиля — ніби вітер сам вирішив стати тілесним. Під цими білими арками з тонкого, напівпрозорого полотна стоїть силует. Маленький перед лицем величі. Самотній мандрівник, який прийшов не шукати, а слухати. Його тінь лягає на пісок — наче слід думки, що ще не встигла стати словами. Це місце — ніби портал між світами. Світ, що залишився позаду — кам’яні гори, суворі й мовчазні. Світ, що перед ним — танцюючі тканини, що розповідають історії мовою, зрозумілою лише тим, хто вміє бачити серцем. Можливо, це не архітектура, а стан душі. Можливо, це храм, створений для тих, хто загубив орієнтири, і прийшов не до бога, а до самого себе.