У славну епоху злиплих макаронів дев’яностих і цукерок замість зарплати я жила
неголодним дитинством, наповненим її історіями. Звісно, мені малій найцікавіше
було слухати про бабусині дитячі роки. І в ті миті за гофрованим часом
обличчям можна було роздивитися дівча, яке називали просто Нілкою. — Шо, може,
хочеш жизнєнну історію? — бабуся Ніла, яка лікує головний біль маленькою
чарочкою коньяку, а застуду настоянкою прополісу, розпочинала розмову про своє
життя. Як шістнадцятирічною грузила німецькі бомби на аеродромі біля села, а
після війни в саморобній куртці з німецького прапора вступила в технікум і
стала найкращою студенткою. Як примерзла спиною до стіни обледенілого
гуртожитку, крала дрова з військової частини, зупиняла поїзд пляшкою самогону
і вчилася виживати у бідності. І як її життя змінила перша любов. Любов у
листах. Це історія всього покоління «воєнної молоді», яке зустрічає нас на
ґанках стареньких хат і обіймає втомленими, старечими руками. Встигнути б
почути всі їхні жизнєнні історії…