Скандали, інтриги, розслідування....Тільки не у багатих Верхнього Истсайда, а в середньовічній Західній Європі. По правді сказати, я побачила тут більше не історичний роман, а історію герцогині Маргарити на тлі історичних подій. Червоною ниткою крізь роман проходить її безобразность. Чи немає і сторінки, щоб автор не згадав про це. Своїми словами, словами наближених, коханців, чоловіків. Безліч докладних описів її потворності, образливих прізвиськ, серед яких «Губата», або Маульташ, чи не найлегше. Была ли герцогиня действительно уродлива по современным меркам-судить трудно. Я склоняюсь к версии, что было не все так безнадежно в ее внешности, просто своеобразные мерки того времени. Увечья во внешности с лихвой покрываются умом и умением управлять. Герцогиня своим искусством управления дает фору своим мужьям. Но, к концу книги мы видим, что она, скорее женщина, чем «железная леди». У нее тоже опускаются от горя руки, нападает уныние и безразличие к происходящему и такое женское «хочу на ручки». Так і не випробувавши цього взаємного почуття, їй доводиться віддавати всіх своїх чоловіків гордої і хитрою красуні Агнесі фон Флавон. Ось де найцікавіший персонаж, яскравий зразок середньовічної стерви. Завдяки своїй красі і личині «овечки» їй вдається завоювати прихильність всіх чоловіків графині, а так само любов народу. Герцогині Маульташ доводиться вміло управляти своїми землями в непростий час: епідемії чуми, розділ територій, брудні інтриги і змови всередині величезного кругообігу правителів Західної Європи. Здавалося б, все вдається. Но бесконечные потери близких людей, к которым она, безусловно, очень привязывалась,а так же смерть единственного сына, а впоследствии и предательство народа, сломили стойкость и владение собой. В финале книги мы видим сломленную, безразличную ко всему женщину, которая бежит от ответственности и буржуазных интриг, оставаясь наедине со своим горем и историей своей жизни.