Пристиглі важкі грона винограду промовисто глипають на мене з-поміж листя.
Обережно зриваю їх, стараючись не зранити бодай ягідки чужої душі, а вдома вже
чавлю-витискаю з нього сік, що аж бризкає навсібіч. У величезний бутель із
грубого скла, що стоїть на видному місці, вперлося, аби перепочити, сонце -- і
сік заграв, зашумів, заговорив, забулькав… День, тиждень, місяць, а там,
гляди, і вино вистоялося, очистилося, посвітліло та стало міцне й ароматне.
Пригублюю -- і згадую кожну ягідку зокрема, кожну чужу мелодію, кожне
словечко, що вибродило, викристалізувалося у посудині моєї душі і вилилося
благодатним хмільним напоєм на папір. Осьде і вас пригощаю духмяним напоєм,
спробуйте -- смачно ж…